Купити квартиру на Подолі
Купити квартиру на Подолі мені хотілося дуже давно. Більшість життя я прожив у Подільському районі, але це був не Поділ, а Куренівка. Поділ був мені близький з дитинства так як з першого до четвертого класу (1978-1982) я ходив до дев'ятнадцятої школи на Межигірській. Щодня збігаючи з продовження я з двома своїми товаришами Степом і Валерою вирушав гуляти Подолом. У той час навколо школи та по всьому Подолу відбувалося знесення старих будинків та відселення їх мешканців у нові райони. Ми забиралися до ще не зруйнованих, але вже покинутих мешканцями квартир і з захопленням перебирали старовинні речі, назавжди залишені людьми. Чого там тільки не було, книги, пильні грамофони, альбоми зі старими фотографіями та інше домашнє начиння. Я досі пам'ятаю це почуття, коли перед тобою гора старовинних речей у яких завмерла ціла епоха.
Купити квартиру на Подолі можливо мені захотілося саме завдяки цим спогадам. Звичайно ж ці спогади не обмежувалися лише походами занедбаними будинками. На Подолі ще було дуже багато цікавого. Якщо у кінотеатрі Жовтень крутили індійські фільми, то ми обов'язково були там. Якщо ми були голодні, а голодні ми були після обіду завжди, ми вирушали на Червону площу (нині Контрактова). Там поблизу кінцевої трамваю завжди бабусі в засмальцьованих фартухах продавали неймовірно смачні пиріжки з м'ясом і повидлом. З м'ясом по 10 копійок, а з повидлом по 5 копійок, не кажучи вже про великий вибір морозива. Наш однокласник Сергій, часто вголос мріяв, щоб одна його бабуся продавала там пиріжки, а інша морозиво.
Купити квартиру на Подолі хотілося ще через любов до Історії. Адже саме з Подолу починав будуватись Київ. У той час на Подолі працювало багато археологів, за якими ми, будучи дітьми, постійно спостерігали. Варто було археологам відлучитися на обід, ми відразу проникали на місце розкопок і в швидкому темпі починали проводити свої варварські з погляду археологів розкопки. Вони не раз ловили нас і звітували за наші справи, адже вони працювали пензликами та дрібними щіточками, а ми чим попало включаючи лопати. Ми були певні, що на місцях розкопок неодмінно знайдемо скарб. І коли вони нас ловили, ми для того, щоб пом'якшити їхній гнів, казали, що хочемо також стати археологами. Взагалі ми в пошуках скарбу перерили майже весь Поділ, але крім дрібних монет, величезної кількості черепків, битого посуду та іншого мотлоху нам нічого цінного не зустрічалося. Більше підкований Валера, справедливо з цього приводу помічав, що на Подолі жили переважно ремісники і золото ми тут не знайдемо, а треба рити десь на Печерську. Але ми зі Славою вірили, що і на Володимирській гірці варто копати і на Киселівській.
Купити квартиру на Подолі спочатку я захотів на Андріївському узвозі. Про Андріївський узвіз варто сказати окремо. Ми як юні шукачі скарбів звичайно ж не могли залишити без уваги Андріївський узвіз. Насамперед об'єктом нашої пильної уваги став замок Річарда. Ми були впевнені, що де-не-де, а вже в замку точно має бути скарб, особисто я вважав, що скарб, швидше за все, захований у верхній вежі замку. Озброївшись ліхтариками, ми проникли в замок, який на той час був повністю занедбаний. Всередині в напівтемряві, натикаючись на гори всілякого мотлоху, по залишках чогось схожого на зруйновані сходи ми почали підніматися вище і вище, сподіваючись таким чином дістатися вежі. Варто зауважити, що була вже пізня осінь, вікна були місцями забиті, вже сутеніло, а на вулиці почав дмухати сильний вітер. І раптом коли ми вже були досить високо несподівано пролунало таке виття від якого у мене ледве волосся не стало дибки. Не знаю що в той момент відчули Слава та Валера, а було нам тоді близько десяти років зроду, мені здалося начебто одночасно завила сотня відьом та всіляких привидів. Страх паралізував нас, але вже за пару секунд, ми не пам'ятаючи себе і не дивлячись під ноги рвонули назад. Як ми дісталися до виходу, ніхто з нас до пуття не пам'ятав і потроху приходити до тями ми почали лише вже на вулиці. На той час у привиди ми вже не вірили і вирішили, що швидше за все в замку живе безліч диких собак, які, почувши нас, вирішили одночасно завити. Принаймні, вдруге ми вирішили туди не ходити. Вже набагато пізніше, будучи дорослим, я десь прочитав, що до вою в замку має відношення конструкція печей опалення, які при сильному вітрі починають вити.
Купити квартиру на Подолі на Андріївському узвозі я хотів, бо мене завжди цікавила історія Києва. Тут і Андріївська церква та будинки в яких жив Булгаков. Булгаков жив на Андріївському узвозі 13, де зараз музей, але також якийсь час він жив і в будинку 38 навпроти Андріївської церкви.
На сайті prodam-kvartiru.com.ua я знайшов багато пропозицій, щоб купити квартиру на Подолі. Переглядаючи один із варіантів на початку Хоревої поблизу Храму Святого Миколая Чудотворця, згадую ще одну нашу історію. У той далекий час храм Святого Миколая був забитий і ми вирішили обстежити його зсередини. Залізли ми туди через решітки, всередині було дуже цікаво та практично порожньо. На стінах були чітко видно старовинні фрески, а піднявшись вище, ми зіткнулися з таким шаром пилу, розворотивши який дихати було практично нічим. Не знайшовши нічого для нас цікавого, ми вирішили вилізти назад назовні. Слава і Валера вилізли вдало, а я коли почав пробувати вилізти назад, то виявив, що моя голова не пролазить назад через ґрати. Коли ми залазили всередину, я ще абияк протиснув свою голову між ґратами, яка була на два розміри більша, ніж у Валери та Слави, а назад ні в яку. Отоді мене й охопила паніка. Загалом довелося мені просидіти одному кілька годин у забитому Храмі, доки Слава і Валера не звернулися до міліціонера, що чергував біля Житнього ринку, і той уже не зрозуміло де, напевно в адміністрації, роздобув і приніс ключі від головного входу. Загалом натерпівся я тоді страху.
Купити квартиру на Подолі я хотів також і тому, що недалеко Дніпро. Як же в дитинстві ми заздрили тим хлопцям, які проживали на Набережно-Хрещатицькій, перейшов дорогу і ти вже на Дніпрі. Або жити хоча б на Рибальському півострові, тут уже й гавань у твоєму розпорядженні. Переглянув я безліч варіантів на таких розкішних вулицях, як Сагайдачного, Спаська, Братська, Костянтинівська, Борисоглібська, Покровська та інші. І чим більше я шукав квартиру на Подолі, тим менше мені хотілося купити квартиру на Подолі. Андріївський узвіз здавався мені вже не тим Андріївським узвозом, про який я мріяв. Крім захмарних цін, які рядили продавці квартир на Андріївському, щось ще мене затримувало від ухвалення остаточного рішення. Тільки Андріївська церква, як магніт продовжувала притягувати мене. Переглянувши десятки квартир, які в більшій кількості представлені на prodam-kvartiru.com.ua я зрозумів, що сьогодні Поділ не той, на якому я хотів би жити. Може бути причина, що за останні роки Поділ змінився. Нова забудова, суцільні пробки, може, і це зіграло свою роль. Але швидше за все річ у тому, що коли я хотів купити квартиру на Подолі, я уявляв його іншим. У своєму баченні я представляв Поділ, тим Подолом, по якому я тинявся в дитинстві. А сьогодні це вже інший Поділ, з бізнес-центрами, з новою інфраструктурою.
Купити квартиру на Подолі я хотів, але так і не купив.